Художник та декоратор (1885-1968), один з основоположників української сценографії. Як зазначається,
його київські пейзажі нагадують картини імпресіоністів, проте йдуть в каноні соцреалізму, все ж ідеалізуючи місто.
Він зобразив той проміжок часу, коли Хрещатик відбудовувався, коли кияни раділи новому мосту через Дніпро, а вулиці міста не були переповнені трафіком.
Він завжди точно дотримувався термінів виконання замовлення – хай то буде афіша, розпис клубу чи театральне оформлення. В угоді Хвостенко-Хвостов, як правило, встановлював термін закінчення роботи з записом часу, тому й не запізнювався ніколи. Ескізи для театру, ілюстрації для журналів та книжок він виконував як каліграф, нічого не змінюючи, не витираючи, не затушовуючи.
Він був людиною складної внутрішньої оркестровки: кисть руки завжди в русі, вираз обличчя серйозний, а ось очі завжди іронічні, лукаві і своїм задеркуватим блиском зовсім не відповідають усьому образові. Це був цікавий, ні на кого не схожий чоловік. Одягався із великим смаком. Усе добре зважувалося: ”метелик”, колір сорочки, колір костюма. У молоді роки Хвостенко-Хвостом любив носити парусиновий костюм – толстовку та кашкет. Працював він також у “толстовці”, об яку, не задумуючись, витирав пензлі, тому робоче вбрання його завжди мінилося усіма барвами веселки.
Казав доньці Тетяні: “Ходи, дивися життя, музеї, цікався всім навколо себе, дивися журнали, репродукції, та головне – це життя, дивися, вивчай його – це основа основ мистецтва. Якщо нічого не покладеш – нічого не виймеш”.
Картини Хвостенка-Хвостова зберігаються у колекціях Національного художнього музею України та Музею історії Києва.